https://www.facebook.com/100005168439158/posts/2828881363960784/
Те, що тримає на плаву ❤️
Куплена випадковим чином книжка кілька місяців тому, абсолютно раптова ідея запросити авторку до себе, написавши листа у видавництво, …місяці переписок та домовленостей із приємною менеджеркою і от – ця подія сталася (сталася між вічними нічними і денними тривогами) і наповнила теплом моє нутро, тому хочеться все ж написати цей текст.
Я невимовно рада знайомству із неймовірними Olena Pshenychna та Юлія Прядко . Також вдячна нашим Sergio за змогу пригостити гостей місцевими смачними скарбами❤️
але важливе щодо книги…
“Там, де заходить сонце” видавництво характеризує як “книжку-пластир для кожного зраненого серця”. Я б сказала, що це пластир, який хтось безжально віддер із незагоєної рани на серці 💔 Точніше не хтось, а саме @o.pshenychna таке зробила, хто ж ще))
Історія надто щемка, надто болюча, надто близька та рідна (тут неможливо не прикіпіти до головних героїв, навіть якщо це Язва🥹)
Літри виплаканих сліз компенсувались уявним теплим коциком, котрий огортав моє серце в процесі читання і від того було так добре-добре.
Дивно, коли ти ніби і хочеш втекти від реальності в книжку, але вона там, у тексті, в рази болючіша і пекучіша. Рядки про “чуже горе” перегукуються мені кожною літеркою і кожним словом (лишаю вам уривок, послухайте).
Це однозначно одна з найкращих книжок у моєму житті і точно поки найкраща про ці часи.
Я дуже втішена, що з моменту анонсу нашої зустрічі ви довірились і придбали близько 30 примірників для себе! Щиро вірю, що не пошкодуєте.
“Людина людині людина,” – сказала Олена на зустрічі. І я ходжу з цими словами вже два дні як з якоюсь опорою. Бо ж добре, коли це справді правда, дуже добре. Мені це також про віру, бо “доки ми віримо – ми живі”, еге ж?
Те, що тримає на плаву ❤️
Куплена випадковим чином книжка кілька місяців тому, абсолютно раптова ідея запросити авторку до себе, написавши листа у видавництво, …місяці переписок та домовленостей із приємною менеджеркою і от – ця подія сталася (сталася між вічними нічними і денними тривогами) і наповнила теплом моє нутро, тому хочеться все ж написати цей текст.
Я невимовно рада знайомству із неймовірними Olena Pshenychna та Юлія Прядко . Також вдячна нашим Sergio за змогу пригостити гостей місцевими смачними скарбами❤️
але важливе щодо книги…
“Там, де заходить сонце” видавництво характеризує як “книжку-пластир для кожного зраненого серця”. Я б сказала, що це пластир, який хтось безжально віддер із незагоєної рани на серці 💔 Точніше не хтось, а саме @o.pshenychna таке зробила, хто ж ще))
Історія надто щемка, надто болюча, надто близька та рідна (тут неможливо не прикіпіти до головних героїв, навіть якщо це Язва🥹)
Літри виплаканих сліз компенсувались уявним теплим коциком, котрий огортав моє серце в процесі читання і від того було так добре-добре.
Дивно, коли ти ніби і хочеш втекти від реальності в книжку, але вона там, у тексті, в рази болючіша і пекучіша. Рядки про “чуже горе” перегукуються мені кожною літеркою і кожним словом (лишаю вам уривок, послухайте).
Це однозначно одна з найкращих книжок у моєму житті і точно поки найкраща про ці часи.
Я дуже втішена, що з моменту анонсу нашої зустрічі ви довірились і придбали близько 30 примірників для себе! Щиро вірю, що не пошкодуєте.
“Людина людині людина,” – сказала Олена на зустрічі. І я ходжу з цими словами вже два дні як з якоюсь опорою. Бо ж добре, коли це справді правда, дуже добре. Мені це також про віру, бо “доки ми віримо – ми живі”, еге ж?